Право позивача підлягає захисту шляхом встановлення йому побачення з дочкою один раз на місяць за місцем перебування батька на території України, враховуючи, що позивач погоджується взяти на себе оплату витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках, за погодженням батьками часу, місця та періоду побачення (постанова ВС від 04.12.2024 у справі № 296/1743/23).
У статті наведено короткий огляд судової практики, зокрема правові позиції Верховного Суду, у справах про встановлення батькові порядку участі у вихованні дитини (дітей) у випадках її (їх) перебування за кордоном, зокрема якщо батько наполягає на забезпеченні йому можливості спілкуватися з дитиною безпосередньо, а не віддалено (через засоби електронних комунікацій).
Поширеною у судовій практиці є категорія цивільних справ про встановлення одному з батьків, який проживає окремо від дитини (дітей), порядку участі у її (їх) вихованні. Перебування у таких випадках дитини (дітей) за кордоном суттєво ускладнює як встановлення такого порядку, так і виконання рішення суду. Повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну зумовило масовий виїзд дітей за кордон. Водночас, значна частина батьків, які є військовозобов’язаними, об’єктивно позбавлені можливості виїзду за кордон для безпосереднього спілкування з дітьми. Набула поширення судова практика, за якою суди встановлюють (зокрема шляхом відстрочення виконання рішення) на період дії воєнного стану в Україні та перебування дитини (дітей) за кордоном такий порядок участі одного з батьків (переважно батька) у вихованні дитини, що передбачає лише віддалене спілкування (з використанням засобів електронних комунікацій, зокрема мобільних додатків WhatsApp, Telegram, Viber тощо). Варто розглянути окремі справи, в яких батько не погоджувався на віддалене спілкування з дитиною (дітьми) та наполягав на забезпеченні безпосередніх зустрічей.
Цікавою у цьому плані є справа № 296/1743/23. У позовних вимогах позивач (батько дитини) просив визначити такі способи участі у вихованні доньки як особисте спілкування з використанням засобів електронних комунікацій, побачення один раз на місяць за місцем перебування батька, спільний відпочинок разом із батьком.
Орган опіки та піклування (висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 15.11.2023 № 1788) вважав за доцільне визначити позивачу наступний спосіб участі у вихованні та спілкуванні із дочкою: спілкування дочки з батьком шляхом відеозв’язку з використанням доступних та наявних соціальних мереж та програм сім разів на тиждень: з понеділка по неділю в часовий проміжок з 18.00 години до 20.00 години з урахуванням режиму дня дитини та різниці в часі з країною перебування дитини; побачення дочки один раз на місяць за місцем перебування батька за умови оплати ним витрат матері дитини на дорогу в обидві сторони та погодження місця зустрічі; спільний відпочинок дитини з батьком два тижні у літній період; можливість безперешкодного спілкування батька з дочкою особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів, що не передбачають безпосереднього візуального контакту між батьком та дочкою.
Корольовський районний суду м. Житомира рішенням від 17 січня 2024 р. (суддя Маслак В. П.) позов задоволив частково. Суд першої інстанції відмовив, з поміж іншого, у задоволенні позовних вимог щодо безпосередніх побачень батька з дитиною (зокрема за місцем перебування батька). Відмовляючи у встановленні безпосередніх зустрічей дитини з батьком, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням введення в Україні воєнного стану безпечніше залишатися у Польщі у стійкому та безпечному середовищі та не наражати дитину на небезпеку навіть раз на місць. Відмовляючи у спільному літньому відпочинку, суд першої інстанції послався на те, що такий є передчасним, оскільки не встановлено стан здоров’я дитини, її психоемоційний стан та відносини з батьком.
Постановою Житомирського апеляційного суду (судді Шевчук А. М., Борисюк Р. М., Талько О. Б.) від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо безпосередніх зустрічей з дитиною скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким встановлено позивачу побачення з дочкою один раз на місяць за місцем перебування батька на території України за умови оплати ним витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках та погодження батьками часу, місця та періоду побачення; встановлено спільний відпочинок дитини з батьком упродовж двох тижнів у літній період за попередньою домовленістю між батьками. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції тільки в частині відмови у задоволенні позову, апеляційний суд зазначав, що позивач проживає окремо від доньки, шкідливих звичок не має, а тому не може бути обмеженим у праві на особисте спілкування з донькою. При цьому мати дитини не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. Отже, право позивача підлягає захисту шляхом встановлення йому побачення з дочкою один раз на місяць за місцем перебування батька на території України, враховуючи, що позивач погоджується взяти на себе оплату витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках, за погодженням батьками часу, місця та періоду побачення, а також належить встановлення спільний відпочинок дитини з батьком упродовж двох тижнів у літній період за попередньою домовленістю між батьками, враховую вік дитини.
Апеляційний суд також зазначив, що матеріали справи не містять доказів, які б доводили негативний вплив на дитину заходів прямого контакту із батьком, а тому встановлення регулярних особистих стосунків і прямих контактів доньки із батьком відповідає найвищим інтересам дитини. Обмеження таких контактів буде перешкоджати гармонійному розвитку дівчинки, яка має відчувати любов обох батьків незалежно від того, що вони розлучилися, а побоювання суду першої інстанції з цього приводу безпідставні та шкодитимуть інтересам дитини, враховуючи, що при цьому встановлюються застереження у вигляді оплати батьком проїзду, погодження батьками часу, місця та періоду побачень, попередньої домовленості між батьками щодо спільного відпочинку в літній період.
Верховний Суд (у складі суддів суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.) у постанові від 04 грудня 2024 року вказав, що у статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.
В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (справа № 35481/20 «Терещенко проти України»), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема посилання на те, що ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини.
Верховний Суд ,зазначає, що порядок участі у спілкуванні з дитиною, який був визначений судом першої інстанції, не повною мірою відповідає розумному балансу участі батька у спілкуванні з донькою та має епізодичний характер.
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що батько, який проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.
Позивач є особою призовного віку та виїхати за межі території України не може.
Колегія суддів зауважує, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не може обмежувати право батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримання родинних відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що право позивача підлягає захисту шляхом встановлення йому побачення з дочкою один раз на місяць за місцем перебування батька на території України, враховуючи, що позивач погоджується взяти на себе оплату витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках, за погодженням батьками часу, місця та періоду побачення, а також належить встановлення спільний відпочинок дитини з батьком упродовж двох тижнів у літній період за попередньою домовленістю між батьками, враховую вік дитини.
Верховий Суд взяв до уваги такі обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій:
1) тривалий час (майже два роки) дитина перебуває за кордоном, спілкується переважно з мамою, що також формує її погляди, переконання та прив’язаність до батьків, а з наданих позивачем текстів повідомлень у додатку Viber вбачається, що між сторонами напружені стосунки та відсутня згода матері щодо участі батька у вихованні доньки та спілкуванні з нею;
2) матеріали справи не містять доказів, які б доводили негативний вплив на дитину заходів прямого контакту із батьком, а тому встановлення регулярних особистих стосунків і прямих контактів доньки із батьком відповідає найвищим інтересам дитини;
3) матеріали справи не містять доказів, що дитина за станом здоров`я, віком, психологічним станом, або враховуючи її зайнятість (навчання) у м. Гданськ, не може раз у місяць зустрічатися з батьком на території України або проводити спільний відпочинок упродовж двох тижнів у літній період за попередньою домовленістю між батьками;
4) матеріали справи також не містять доказів про небажання дитини бачитися з батьком, або проводити разом з ним час на території України.
У справі № 753/7011/23 рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року (суддя Колесник О. М.) позов задоволено, встановлено позивачу порядок участі у вихованні доньки. При цьому суд першої інстанції не пов’язував такий порядок (зустрічі батька з донькою) з її перебуванням чи неперебуванням на території України.
Постановою Київського апеляційного суду (судді Левенець Б. Б., Борисова О. В., Ратнікова В. М.) від 23 травня 2024 року апеляційну скаргу відповідачки задоволено частково, зокрема виконання визначеного способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини відстрочено на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном. Зобов’язано відповідачку у період дії воєнного стану в Україні і перебування дитини у цей час за кордоном, організовувати спілкування дитини із батьком у режимі відеозв’язку через мобільні телефони (електронного Інтернет зв’язку) щовівторка та щосуботи з 18.00 год до 20.00 год, протягом не менше 30 хвилин.
Постановою від 09 жовтня 2024 року Верховний Суд (у складі суддів Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.) скасував постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року та залишив в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року. Верховний Суд, зосібна, зазначив, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не може обмежувати право батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися із метою підтримки сталих стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком. Вказане відповідає правовому висновку, викладеному Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
Разом з тим, існують правові позиції Верховного Суду, в яких безпосереднє спілкування батька з дитиною виключається на період дії в Україні воєнного стану та перебування дитини закордоном.
Так, у справі № 509/7128/21 Малиновський районний суд міста Одеси (суддя Маркарова С. В.) заочним рішенням від 28 вересня 2022 року визначив спосіб участі батька у вихованні дітей шляхом перебування дітей із батьком у визначені дні та час (в перші три місяці із початку фактичного виконання рішення суду – в присутності матері, в подальшому – без присутності матері із обов’язком батька на повернення дітей до місця постійного проживання з матір’ю). При цьому заочним рішенням суду не було встановлено порядку його виконання, за яким на час перебування дітей за кордоном їх спілкування з батьком здійснюється лише віддалено (з використанням засобів електронних комунікацій). Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, у зв’язку з чим позивач має право на спілкування з дітьми та на участь у їх вихованні.
Одеський апеляційний суд (судді Заїкіна А. П., Погорєлова С. О., Таварткіладзе О. М.) постановою від 21 березня 2024 року заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2022 року скасував і ухвалив нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, змінив визначений спосіб участі батька у вихованні дітей та встановив, що на період воєнного стану в Україні та перебування дітей поза межами України у зв’язку з військовою агресією російської федерації спілкування з ними здійснюється лише в режимі відеозв’язку. Апеляційний суд дійшов висновку, що тимчасове перебування відповідачки з малолітніми дітьми поза межами території України унеможливлює безпосередній фізичний контакт позивача з дітьми, а тому наявні підстави для зобов’язання відповідача організовувати на час воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей період за кордоном спілкування дітей з батьком у режимі відеозв’язку.
Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду позивач, з поміж іншого, заперечував щодо встановленого цією постановою порядку спілкування з дітьми в режимі відеоконференції, зокрема мотивував касаційну скаргу тим, що статтею 155 Сімейного кодексу України не передбачено виховання дітей у режимі відеозв’язку.
Верховний Суд (у складі судді-доповідача Петрова Є. В., суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Пророка В. В.) постановою від 16 жовтня 2024 року рішення суду апеляційної інстанції в частині, що стосувалася спілкування позивача з дітьми на час воєнного стану в Україні і перебування їх у цей період за кордоном у режимі відеозв’язку, залишив без змін. При цьому, зосібна, послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 грудня 2023 року у справі № 569/14585/21, в якій за подібних фактичних обставин зробив висновок, що суди правильно врахували те, що діти наразі перебувають за кордоном, відстрочивши порядок виконання визначеного судом способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей на час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном, натомість зобов’язавши відповідача на цей період організувати спілкування дітей із батьком у режимі відеозв’язку через мобільні телефони, що сприятиме підтриманню зв’язку дітей із батьком до того часу, як вони повернуться до України.
Безперечно, що обставини у даній категорій справ є різноманітними. Зокрема, мають істотне значення країна перебування дитини (тобто фактична територіальна віддаленість дитини від її постійного місця проживання в Україні), вік, стан здоров’я дитини, наявність у матері (батька) інших дітей, можливість того з батьків, з ким проживає дитина, приїздити на територію України (зокрема зважаючи на наявність власного транспорту, готовності другого з батьків оплачувати відповідні витрати). Питання доцільності (зокрема з міркувань безпеки) безпосередніх зустрічей дитини з тим із батьків, хто проживає окремо, на території України необхідно оцінювати окремо у кожному конкретному випадку. При цьому (за умови визнання таких зустрічей доцільними) спірним може бути їх розумна періодичність (один раз на місяць, на квартал, на півріччя, на рік). Необхідно також враховувати, що в інтересах дитини не обов’язковими є проведення безпосередніх зустрічей з іншим із батьків сама за місцем проживання батька (матері), адже такі зустрічі можуть відбуватися у відносно безпечнішому місці (наприклад, якомога ближче до західних кордонів України).
Наявна судова практика у цій категорії справ видається доволі суперечливою та неоднозначною.